Меню сайту
Новини

Площа – 726 га
Населення – 1285 осіб
Рік заснування – кінець XVІІ ст.
Масові переселення українців Лівобережжя та Правобережжя на територію Слобожанщини випали на середину ХVІІ ст.
Складність внутрішньої ситуації, пов’язаної з Національно-визвольною війною, змушувала родини, інколи й цілі села залишати небезпечні місця й вирушати у далеку дорогу. Саме українці у 1652 році заснували Острогозьк, що увійшов у так звану систему укріплень Білгородської лінії. У цей час і були засновані Суми і Харків, Чугуїв і Балаклія, Ізюм та багато інших. Одночасно з містами закладались і села. У них, зазвичай, оселялись невеликі групи переселенців з різних земель України. Цілком можливо, що саме у цей час і було засновано село Волохів Яр.
Поселення, що виникали, були звільнені від податків, то й називались за давньою українською традицією слободами – звідси і назва нашого краю – Слобідська Україна, Слобожанщина, Слобідський край. Заселення даних територій фактично перекрило шляхи нападів кримських татар, утворивши нову оборонну лінію – Ізюмську (“ИЗЮМСКУЮ ЧЕРТУ”). Потік переселенців не спадав і у наступні роки, коли боротьба України за свободу з сусідніми державами перепліталась із боротьбою серед української старшини.
    Московський уряд обіцяв переселенцям надати пільги і привілеї, а також зберегти козацький устрій. До головних привілеїв належало право займанщини – кожен переселенець мав право привласнювати собі стільки землі, сіножаті, скільки міг обробити. Зайнята земля не обкладалась податком. Так само не бралися податки і з господарських промислів. Замість сплати податків українські переселенці зобов’язувались відбувати військову службу. Численних переселенців з Лівобережжя та Правобережжя приваблювало також право на козацьке самоврядування, що його московський уряд на початку колонізації зберігав за українцями. 
З розширенням і зміцненням Російської імперії з 1708 року слобідські українські полки були введені до складу Азовської губернії. Саме на цей час, власне, припадає початок історії села, яку ми знаходимо у Філарета (Д. Г. Гумілевський, у 1848-1857 рр. єпископ, архієпископ Харківської патріархії) і у назві села. 
У «Историко-статистическом описании Харьковской иепархии» Філарет згадує храм у Волоховому Яру, який було побудовано у 1830 році і який тоді вже мав 1677 прихожан. Звичайно, така чисельність дає повну підставу припустити певний, доволі тривалий, попередній період існування села. 
А от топоніміка села ще більше знижує історичну планку початку його історії. Філарет посилається на царську грамоту 4 травня 1648 року, де згадується Щенячий курган біля річки Балаклійки. Засноване козаками поселення на «сухій Балаклійці» у 25 верстах від Куп’янська зберігало на час видання книги (1858) назву Щеняче. Коли за царським указом Петра I від 1712 року суміжні землі були конфісковані у землевласника Якова Шидловського і перейшли до волоського стольника Димитра Єнакея, річку почали називати Волоською Балаклійкою. Тоді ж, у зв’язку з валахами, і могла поширитись топоніміка, що виходить з етнічної назви «валахи».
Як з’явились у наших краях валахи (волохи, молдавани)?
Після невдалого Прутського походу Петра I проти турків у 1711році його союзник, господар Валахії Дмитро Кантемир, рятуючись від помсти турків, разом і з сім’єю та чотирма тисячами волохів – спільників прийняв запрошення переїхати до Росії. В основному це була волоська верхівка, якій надавались великі привілеї, особливо у землеволодінні. Всі переселенці отримали підданство і одержали землю. Саме землі Харківщини “велено дать двор с фольварками, и деревни … а которые дворы в Харькове велено ему, князю, дать, с тех никаких податей в Его Царского Величества казну не берется …”
Отже, зрозуміло, що волохи, що переселились на територію нашого села, зовсім не були його засновниками – поселення тут виникло ще раніше, а вплинули на першу частину топоніму – Волохів - , тобто те, що належить волохам, а Яр цілком природно – балка, яр – за рельєфом місцевості.
В історії села Волохів Яр, таким чином, присутній молдавський елемент, а в основі село типово українське за мовою та національним складом, що ще раз є свідченням того, що волохи-переселенці прийшли сюди тоді, коли місцевість була заселена і, можливо, мала зовсім іншу назву. А те, що історія села починається з переселень із Наддніпрянщини з середини XVII століття, як і історія Слобожанщини, не піддається сумніву. 
Волохи не справили впливу на побут і культуру нашого українського села, що зайвий раз є доказом того, що не вони були першими жителями і його засновниками. Від них (волохів) залишились лише пов’язані з ними топоніми – Волохів Яр, Волохівка, Кантемирівка, Булацелівка, Кантакузове, гідронім Волоська Балаклійка, прізвища Кантемир, Бессараб. Волохи мали володіння в Рогані (Кантемир), Печенігах (Волошин), Балаклії (Шут, Скирмет, Булацель). Полковник Харківського полку П.В.Куликовський, бригадири Банческул, Булацель, майор Бедряга Ізюмського полку (друга половина XVIII ст.) були волохами (валахами).
    Таким чином, заснування села слід відносити до ІІ половини XVII століття; перша частина топоніму Волохів Яр вказує на приналежність села комусь із спільників волоського князя Кантемира. Друга частина топоніму чітко вказує на заснування села українцями. Це були переселенці на Слобожанщину, і тут вони з’явились раніше волохів. Отож, волоський нащадок одержав село, яке на той час уже існувало і мало українську назву. Посилання на волохів у топонімі було доцільним у перші роки переходу села до нового, волоського, власника. У всі наступні роки воно втрачало значення і зберігалось як традиція.
Чисельність населення Волохового Яру особливо швидко зростала у другій половині ХVІІІ – першій половині ХІХ століття. У 1830 році було завершено будівництво Свято-Троїцького храму, який був закритий радянською владою наприкінці 20-х років ХХ століття та повністю зруйнований у повоєнний період. Саме в цей час у селі відкривається церковно-приходська трирічна школа, а пізніше – земська школа. 
Наприкінці ХІХ століття місцевим поміщиком Іваном Кравцовим у центрі села побудовано будинок з господарськими приміщеннями, який після подій 1917 року був переданий під сільський клуб та бібліотеку і зберіг це призначення до нашого часу.
Згідно адміністративного поділу Харківської губернії на початку    ХХ століття село Волохів Яр як центр волості входило до Зміївського повіту. Склалися народні назви вулиць села: Гопаки, Вітрянка, Горянка, Поперешня, Запопівка, Вакузівка, Шовковишнянка, Дряпанка, Халоша. Кількість жителів становила до десяти тисяч осіб.
Саме у селі Волохів Яр у сім’ї сільського фельдшера 10 липня          1900 року народився Петро Степанович Погребняк – біолог, вчений зі світовим ім'ям, засновник теорії порівняльної екології рослин, академік Академії наук України з 1948 року, автор багатьох наукових робіт. Помер Погребняк Петро Степанович 25 липня 1976 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.
У 1912 році було збудоване нове приміщення земської «білої» школи та житлового будинку для вчителів. Школа була зруйнована під час Великої Вітчизняної війни, а в будинку для вчителів до 1971 року навчалися учні початкових класів.
Події 1917 року, коли в Україні розгорнулася національно-демократична революція, дії російських червоних військ, білогвардійців і місцевих більшовиків привели до певного протистояння між жителями села: частина радо вітала встановлення радянської влади, частина – активно виступила проти. Так у 1919 році білогвардійцями було розстріляно місцевого більшовика Сірого Д.І., а в 1921 році повстанськими селянськими формуваннями було вбито голову народного суду Сірого Г.П. Житель села Кравцов І.М. під час громадянської війни служив у червоній армії та був нагороджений іменним револьвером.
Аби послабити конфлікт радянської влади з українським селянством, у 1921 році було запроваджено нову економічну політику – припинено продрозкладку, зупинено утворення комуни, відроджувалось селянське підприємництво – налагоджено роботу двох вітряків, млинів, крупорушки, у селі вишивали рушники, виготовляли сорочки, шили взуття (чоботар Федір Жмурко). 
За адміністративним поділом 1923 року село Волохів Яр входило до Балаклійського району. Село мало відділ міліції, військкомат.
Одним з важливих завдань культурно-освітньої роботи на початку  20-х років була ліквідація неписьменності серед дітей та дорослого населення. У 1924 році було відкрито початкову школу. Продовжувалася служба у храмі, працювала лікарня. Більшість жителів села вела одноосібно господарство, проживала у заможних великих родинах, тяжко працюючи в полі, біля худоби, на городі.
У 1928 році сталінське керівництво розпочало колективізацію села та ліквідацію заможного селянства – ворога радянської влади. У селі було створено партійну організацію (секретар Білявець Я.П.) та комсомольську організацію (секретар Ливановський А.Є.), головою сільської ради обрано Гончарова Д.Л. 
У цьому ж році початкову школу реорганізовано у семирічну школу с. Волохів Яр Балаклійського району, приміщення якої розмістилося у хатах заможних селян – Трушевих, Чишків, Яковлєвих. Всіх членів родин цих та інших сімей було виселено з села на «спецпоселення», реманент, худобу експропрійовано. 
Серед випускників школи-семирічки – Салов М.Г., який після закінчення педагогічного училища працював у цій школі, був учасником Великої Вітчизняної війни. 
У 1929 році у селі було організовано комуну «Червоний партизан» (розміщувалась на Гопаках), яку очолив Одерій Т.І. Комуна складалася з артілей, які в 1931 році об’єднали в єдиний колгосп «Заповіт Ілліча», при цьому селян змушували вступати в колгосп, використовуючи погрози та грубе адміністрування. Було закрито Свято-Троїцький храм, активістами скинуто дзвони з дзвіниці, розграбовано церковне майно, продовжувалося «розкуркулення». Це викликало опір волохово-ярців – було вбито одного з керівників комуни Костюченка І.А. 
Щоб зламати опір селян, які відмовлялися прийняти колгоспну систему, сталінське керівництво організувало голод. За свідченням жителя села Нарожного Г.Н., протягом літа-осені в рахунок державної хлібозаготівлі з села на станцію Балаклія було вивезено все зерно, у тому числі і призначене для сівби. «Активісти» з залученням кінної міліції з Балаклії нишпорили селянськими дворами, шукаючи зерно, знищуючи будь-які їстівні запаси селянських дворів. 
Голод прийшов у село. Вимирали цілими сім’ями та вулицями. Тільки за офіційними архівними даними від голоду в селі Волохів Яр протягом осені 1932 – літа 1933 років загинуло 1099 чоловік (для порівняння – у 1930 році померло 168 чоловік), хоча втрати села, за зібраними свідченнями очевидців, можуть складати до чотирьох тисяч осіб. 
З метою вшанування пам’яті жертв Голодомору районною владою при активній підтримці сільської ради, пошукової роботи учнів у 2007 році в селі встановлено пам’ятний знак та відкрито музей історії Голодомору 1932-1933 років у приміщенні навчально-виховного комплексу.
Події 1932-1933 років засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи керівництва селом ведуть до його вимирання – тиск влади на селянство дещо припинився. У 1934 році єдиний колгосп був розділений на чотири окремих господарства за територіальним принципом: колгосп імені Щорса, колгосп імені Димитрова, колгосп імені Дзержинського та колгосп імені Тельмана. 
У 1935-1936 роках впроваджено елементи нормування та відрядної системи оплати праці (трудодні), для обробітку землі та збирання врожаю почали залучатися перші трактори та комбайни з Балаклійської та Андріївської МТС.
Не оминула село і масова кампанія викриття «ворогів народу». У 1937 році було заарештовано одного з братів-комбайнерів на прізвище Борщ, посеред ночі «воронком» вивезено Привалова Максима (?). 
На довгі роки тема голодомору та репресій була під забороною для згадування серед жителів села.
22 червня 1941 року фашистська Німеччина та її союзники напали на СРСР. З перших днів війни добровольцями пішли на фронт близько півтори тисячі волохово-ярців – 230 наших односельців не повернулися з тієї страшної війни.
Героїчна оборона українських сіл та міст закінчилась невдачею, і вже 24 жовтня Червона Армія залишила Харків, а на початку листопада          1941 року німці увійшли до Волохового Яру. У селі почався період німецької окупації.
Радянські війська зайняли лінію оборони за декілька кілометрів на схід від села по лінії Великий Бурлук – Волоська Балаклія – Ізюм. Оборону тримали війська Південно-Західного фронту 38 армії, штаб якої знаходився у м. Куп’янську (командуючий 38 армії – генерал-майор Циганов В.В., начальник штабу – генерал-майор Маслов В.Д.), а в районі села Волохів Яр оборону тримала 304 стрілецька дивізія  (командир дивізії – полковник Пухов Н.П., начальник штабу – полковник Хазов І.В., комісар – полковий комісар Шейко А.Л.)
Під час підготовки контрнаступу під Москвою радянське командування спланувало проведення операцій по всьому фронту.                26 листопада 1941 року почався контрнаступ і військ 38 армії – в районі села Волохів Яр провели вдалі наступальні операції 807 стрілецький полк (командир – капітан Іванов П.Н.) та 809 стрілецький полк (командир – майор Кров’яков І.Ф.) В результаті контрнаступу радянські війська вийшли в тили гітлерівців у районі села у напрямку сіл Таранушиного та Червоного Яру. Під час цієї бойової операції відзначилися бійці під командуванням старшого лейтенанта Адилова, про що писала газета 38 армії «Перемога за нами» від 28 січня 1942 року, фотокопія якої зберігається в експонатах шкільного краєзнавчого музею. Були також відзначені лейтенант Єренчак та військовий фельдшер Савченко.
За проведення контрнаступальної операції військами Південно-Західного фронту наказом від 29 грудня 1941 року державними нагородами були відзначені командир 809 стрілецького полку 304 стрілецької дивізії майор Кров’яков І.Ф. (нагороджений орденом Червоного Прапора), військовий комісар 809 стрілецького полку 304 стрілецької дивізії батальйонний комісар Тимошенко О.Ф. (нагороджений орденом Червоної Зірки) , відповідальний секретар бюро ВЛКСМ 807 стрілецького полку 304 стрілецької дивізії політрук Корнєв І.Х. (нагороджений орденом Червоної Зірки) та командир роти 807 стрілецького полку 304 стрілецької дивізії молодший політрук Ілюша С.М. (нагороджений орденом Червоного Прапора). Нагородні листи та фотографії героїв зберігаються у шкільному музеї.
З початком окупації нашого села, ще з листопада 1941 року , німці залучали жителів села для риття окопів, вилучали для своїх потреб продукти харчування та худобу. У селі діяла військова адміністрація та залучалася допоміжна поліція з місцевих. На роботу в промисловості та сільському господарстві Німеччини, по суті, в нацистське рабство, було вивезено близько двох десятків молоді села. На сьогоднішній день у живих залишилася лише одна з колишніх «остарбайтерів» – Ткачова Г.Д.
З метою залякування населення у селі Волохів Яр німецькі загарбники повісили як посібників партизан та колишніх активістів колгоспного  життя  Киктьова П.Л.,  Кравцову Є.А.,  Куліш О.Ф.,   Кардашову Х.І., Кардашову О.М. Серед загиблих опинилась і медсестра Червоної армії Наташа, яка захворіла під час відступу і залишилась в селі. На жаль, до цих пір не вдалося встановити її прізвище. Жертв фашистських репресій поховано у братській могилі в центрі села, у шкільному музеї оформлено відповідні стенди. 
Перемога Червоної армії під Сталінградом змінила обстановку на користь Радянського Союзу, і наприкінці грудня почалося визволення території України. 5 лютого 1943 року війська, що входили до складу 3 танкової армії генерал-лейтенанта Рибалко та 6 армії генерал-лейтенанта Харитонова, зокрема 111 стрілецької дивізії (командир полковник Броницький), визволили село Волохів Яр. 
Влітку 1943 року на території району проходила друга лінія оборони, яку тримала 111 артилерійська дивізія (командир Попович, начальник політвідділу Махмудов), зокрема на території села розміщалась 31 легка артилерійська бригада (командир Ладик).
Польовим військовим комісаріатом 111 дивізії було мобілізовано близько трьох десятків молодих чоловіків села, які без військової підготовки були кинуті для затримки прориву німецьких військ під Андріївкою та Криничним у березні 1943 року – майже всі односельці загинули.
В боях за визволення нашого села поклали голови командири і бійці Червоної армії, пам'ять про яких свято зберігається в селі. У центрі села , біля братської могили, у 1965 році постав пам’ятник радянським воїнам, на ньому напис та імена загиблих. Впродовж довгого часу учні місцевої школи, збираючи матеріали для краєзнавчого музею, вели переписку з родичами та друзями загиблих воїнів. Листи, фотографії, документи зараз зберігаються як найцінніші експонати музею. Житель нашого села Василь Гнида ("Дроботенко") брав участь у національному русі Опору як боїць Української Повстанської Армії. 
Зазнавши великих людських втрат і руйнувань, село Волохів Яр зробило гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому свято Перемоги 9 травня 1945 року урочисто відзначають у селі. Це – свято загальнонаціональної гордості, а разом з тим загальнонаціональної скорботи. Гордості за великий історичний подвиг перемоги над фашизмом, скорботи за втраченими долями, за нездійсненими надіями. 
Перемога у війні породила у жителів села світлі надії та сподівання. Важкою працею, в основному жінок та підлітків, почалася відбудова рідного села. Справжній героїзм проявив житель села Віктор Олександрович Замбо, який, ризикуючи життям, разом з молодшим братом розміновував поля від залишків війни – його іменем названо одну з сільських вулиць. 
Уже в 1943 році було відновлено роботу семирічної школи, лікарні, клубу.
Завищені плани хлібозаготівлі 1946-1947 років знову кинули село у голод, від якого страждали в першу чергу діти. Сільська рада та керівництво колгоспів намагалися надати певну допомогу голодуючим. 
На кінець 40-х років розпочалося будівництво виробничих приміщень колгоспів, побудовані перші тваринницькі ферми, тік, майстерні.
З вересня 1951 року семирічну школу було реорганізовано у середню десятирічку, кількість учнів сягала шести сотень – освіту здобували діти з навколишніх сіл: Семенівки , Червоного Яру, Бригадирівки. 
На території села розпочалося будівництво автомобільної дороги – «ростовської траси». Місцеві колгоспи виділяли робітників з волами для завезення ґрунту, перевезення бетону. На будівництві траси було задіяні німецькі полонені солдати та в’язні. 
У середині 50-х років було закладено колгоспний сад (садоводом працював Гнида Ф.І.), розпочалася електрифікація та радіофікація.
Відповідно до територіальних змін у 1957 році село Волохів Яр було передано до Чугуївського району, цього ж року всі колгоспи села було реорганізовано у відділення радгоспів № 5 та № 7 (центр – с. Іванівка ). Для зміцнення матеріальної бази господарств передано від МТС трактори, комбайни, машини; розпочав  роботу  цегельний  завод,  який  випускав до  2,5 млн. штук цегли на рік. 
У 60-ті роки ХХ століття було закладено основу соціально-економічного розвитку села на довгі роки. Розпочалося будівництво нових тваринницьких та господарських приміщень, школи, лікарні, аптеки, клубу. Активним організатором виробництва зарекомендував себе керуючий відділенням Сірий Ф.Я. 
У 1967 році було введено в експлуатацію двоповерхове приміщення середньої школи на 320 учнів – велику роботу з організації будівництва та оснащення, благоустрою території провела директор школи Левченко З.Ф. та колектив школи. 
У цьому ж році у селі відкрилася лікарня з терапевтичним відділенням на тридцять місць, пологовим відділенням, стоматологічним та процедурним кабінетами та лабораторією. Сформувався професійний склад медичних працівників на чолі з головним лікарем Шкурко О.Д.; добрим словом згадують мешканці села медичну сестру Турчин Г.П. 
Для забезпечення мешканців села ліками було відкрито аптеку (завідуючий Альошин В.О.) 
Для торгівельного обслуговування мешканців Чугуївською райспоживспілкою було побудовано магазини, працювала олійниця, обмінний пункт.
Сталий розвиток села було продовжено з моменту утворення на його території в 1974 році окремого господарства – радгоспу «Восток» Первомайського тресту м'ясо-молочного та зернового напряму загальною площею 7800 га землі. Очолив господарство Горлач В.М., секретарем партійної організації було обрано Овсяннікова А.І., до господарства прибули нові спеціалісти-організатори виробництва: Салов В.М., Бутенко М.С., Марченко Р.О. та інші. Розпочалося будівництво нових тваринницьких приміщень, тракторних бригад, житлових будинків, водогону. За гідну працю комбайнер Маковецький І.С. був нагороджений орденом Леніна.
У центрі села з'явився магазин з продажу продовольчих та промислових товарів, збудований на кошти радгоспу, почалося будівництво доріг з твердим покриттям, для вчителів школи побудовано двоповерховий восьмиквартирний будинок, дитячий садок на 90 місць, нова адміністративна будівля.
Суттєво зміцнилася матеріально-технічна база школи. Директор Лобовський В.Р. дбав про створення належних умов для навчання та виховання дітей – створено кабінетну систему, побудовано майстерні, тир, обладнано спортивний майданчик, мікроферму для організації продуктивної праці учнів, гуртожиток. 
У сільському клубі активно працювала бібліотека, систематично демонструвались кінофільми, проводились концерти для трудівників села, урочисті проводи в армію. Клименко А.Ф., Привалов О.В. та Романенко С.І. стали учасниками війни в Афганістані; Романенко С.І. нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). 
З 1983 року радгосп «Восток» очолив Бичков О.Г., під керівництвом якого господарство успішно вирішувало питання удосконалення виробництва, будівництва нових сучасних ферм, житла , доріг, газифікації . Господарство зайняло провідні позиції серед сільськогосподарських виробників зерна, м'яса, молока.
Проголошення незалежності України, розпад СРСР створили нову соціально-політичну ситуацію, яка не могла не вплинути на розвиток Волохового Яру: з'явилися перші в районі фермерські господарства «Нива» (голова Марченко О.П.), «Мрія» ( Марченко В.П.), проведено реорганізацію радгоспу у ВАТ «Восток», розпочато процес приватизації, розпаювання землі та майна. 
Водночас посилилась роль місцевого  самоврядування – з початку  90-х років до нашого часу беззмінним лідером сільської громади є сільський голова Іванова Ф.В. Саме з її ініціативи у 1995 році було зареєстровано релігійну громаду Свято-Троїцького храму села та розпочато перебудову приміщення під діючу церкву, збудовано дзвіницю, упорядковано територію. Значний внесок у розбудову храму села вніс його настоятель Ярослав (Сушняк).
У 2001 році школу було реорганізовано у Волохово-Ярський навчально-виховний комплекс Чугуївської районної ради  Харківської області – перший заклад нового типу в районі – «дошкільний навчальний заклад – школа І-ІІІ ступенів», який забезпечує вихованців та учнів дошкільною та повною загальною середньою освітою. Колектив навчально-виховного комплексу (директор Олефір І.М.) у 2002 році став переможцем обласного конкурсу «Школа року», почав входити до числа кращих навчальних закладів Чугуївського району. 
2004 році рішенням господарського суду ВАТ «Восток» було ліквідоване і на території села почало  діяти  нове  господарство ТОВ «Агросервіс"ЛТД. 
Утворення господарства нової форми власності дало поштовх до відродження сільськогосподарського виробництва та підтримки функціонування соціальної бази села, створення нових робочих місць. Інвестор господарства – заслужений працівник сільського господарства, повний кавалер ордена Слави Кулик Володимир Юрійович. Секрет успіху його роботи – не лише в глибоких аграрних знаннях та вмінні керувати, а й у вияві повсякчасної турботи про людей, а особливо – про дітей. Він – оберіг села. Радість чи біда – всі до нього. Завжди мислить стратегічно, бачить перспективу Волохового Яру. А тому будує тваринницькі ферми та виробничі приміщення, розвиває соціальну сферу – у селі з’явився новий сучасний торгівельний комплекс, навчально-виховний комплекс отримує системну допомогу у зміцненні матеріально-технічної бази, підтримується сільська футбольна команда «Олімпік», систематично вирішуються питання благоустрою території села.
Впродовж останніх років у селі ремонтуються та прокладаються дороги, відкрито сучасне кафе та декілька нових магазинів, реконструйовано опалення сільського клубу (завідуючий Руденко Ю.О.), завершено газифікацію, відновлюється вуличне освітлення, упорядковано сільський стадіон, лікарню реформовано в амбулаторію загальної практики сімейної медицини.Останнє десятиліття колектив навчального закладу села – Волохово-Ярський навчально-виховний комплекс Чугуївської районної ради Харківської області – успішно продовжує надавати освітні послуги з дошкільної освіти (працює різновікова група дошкільного підрозділу) та повну загальну середню освіту (школа І-ІІІ ступенів шкільного підрозділу). 
Упродовж останніх років забезпечено стале функціонування закладу: освітній процес здійснює творчий та професійний педагогічний колектив, добросовісний обслуговуючий персонал, суттєво зміцнилася матеріально-технічна база закладу. З року в рік зростає бюджетне фінансування навчально-виховного комплексу – тільки за останній 2017 рік сума коштів виділених з районного бюджету (начальник відділу освіти Чугуївської райдержадміністрації Бєлєвцова Тетяна Владиславівна) на модернізацію закладу склала 270 тис. грн., близько 100 тис. грн.. виділено субвенцією Волохово-Ярської сільської ради (сільський голова Дмитро Іванович Дейкун) на соціальний захист вихованців та учнів. Найбільш дієвою є допомога від базового господарства села – ТОВ «Агросервіс» ЛТД (генеральний директор Володимир Юрійович Кулик) – близько 145 тис. грн.
Однією з особливостей організації освітнього процесу у навчально-виховному комплексі є застосування проектних технологій, спрямованих на розвиток компетентностей і критичного мислення учнів; використання інформаційних, дослідницьких, творчих, короткотривалих (міні-проекти), середньострокових проектів, а також суспільно значимих проектів на рівні закладу, громади, села. Впродовж останніх десяти років було здійснено декілька суспільно важливих проектів, тісно пов’язаних з історією села, громади, району: вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 р. у селі Волохів Яр, установлення пам’ятного знака районного рівня жертвам Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, створення та забезпечення роботи історичного музею на громадських засадах, відновлення церковного колодязя у селі Волохів Яр – історичної пам’ятки початку ХІХ століття, проекту з вшанування пам’яті героя АТО, випускника навчально-виховного комплексу Мирослава Мисли, – встановлення пам’ятної та меморіальної дошки герою.
Беззмінними керівниками навчально-виховного комплексу впродовж багатьох років залишається справжня адміністративна команда: Олефір Ілля Миколайович, учитель історії та правознавства, якому Указом Президента України від 20 листопада 2007 року присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель України», заступник директора з навчально-виховної роботи, учитель фізики Мураховська Лідія Андріївна, якій у 2010 році присвоєно педагогічне звання «Учитель-методист» та заступник директора з виховної роботи, учитель української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії, «Відмінник освіти України» Альошина Олена Йосипівна.
У складі педагогічного колективу працюють справжні професіонали, новатори, компетентні педагогічні працівники: «учитель-методист», учитель української мови та літератури Гончарова Юлія Миколаївна, «старший учитель», учитель початкових класів Мурадян Тетяна Іванівна «старший учитель», учитель початкових класів Гончарова Наталія Михайлівна, учитель української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії, «Відмінник освіти України» Колісник Надія Іванівна, вихователь дошкільного підрозділу з сорокарічним стажем педагогічної діяльності з дошкільниками, наставник молоді Ткачова Наталія Миколаївна, винятково ретельна та добросовісна у роботі учитель російської мови та зарубіжної літератури, бібліотекар Кушнір Антоніна Андріївна.
Опорою освітнього закладу є педагоги, чия багаторічна творча праця стала прикладом для наслідування молодими вчителями: Мицька Вікторія Анатоліївна, учитель початкових класів з 1991 року, Олефір Вікторія Анатоліївна, працює на посаді вчителя музичного та образотворчого мистецтва з 1993 року; випускники школи – Овсянніков Олексій Анатолійович, учитель технічної праці з 1994 року та Ладика Інна Миколаївна, учитель початкових класів з 1995 року.
На початку нового століття колектив навчально-виховного комплексу поповнився новою плеядою молодих учителів випускників – навчально-виховного комплексу – Ладика Лариса Миколаївна, учитель біології з 2000 року, Науменко Ольга Миколаївна, учитель хімії, та Мочалова Світлана Вікторівна, педагог-організатор, а пізніше вихователь дошкільної групи з 2001 року, Трофімова Олена Іванівна, учитель російської мови та зарубіжної літератури з 2005 року, Шелест Ольга Михайлівна, учитель англійської мови з 2007 року та Гарькуша Тетяна Олександрівна, практичний психолог з 2011 року, а пізніше вчитель географії.
Справді професіоналом з навчання іноземної (англійської) мови стала вчитель Шевченко-Шнайдер Олена Сергіївна. А про спортивні успіхи місцевих школярів під керівництвом молодого вчителя фізичної культури Панченка Віталія Андрійовича з футболу та баскетболу знають не лише на Чугуївщині, а й у Харкові та навіть Києві – у травні 2017 року команда дівчат вийшла у Всеукраїнські фінальні змагання з стрітболу. 
Учні, батьки, члени колективу з вдячністю згадують Олефір Олену Василівну, «старшого учителя», яка майже тридцять п’ять років віддала педагогічній діяльності у селі: починала вихователем дошкільного закладу у 1981 році, а після закінчення університету до виходу на пенсію у 2016 році працювала вчителем географії, вчителя математики та інформатики Токарєву Ольгу Вікторівну, яка після закінчення Харківського педагогічного інституту у 1987 році прийшла молодим спеціалістом і винятково добросовісно трудилася в школі до виходу на пенсію за вислугою років. Двадцять п’ять років на посаді військового керівника, а пізніше вчителя курсу «Захист Вітчизни» перебував лейтенант запасу Олефір Іван Миколайович. Справжнім умільцем своєї справи запам’ятався вчитель трудового навчання та креслення Одерій Олександр Михайлович.
З 2007 року на посаді завідувача господарства перебуває Борщ Тетяна Петрівна та на посаді лаборанта Мицька Тетяна Степанівна, які якісно забезпечують освітнє середовище для навчання та виховання дітей.
Відповідно до нових штатних розписів у 2013 році, з метою забезпечення медичного супроводу освітнього процесу в навчально-виховному комплексі було введено посаду медичної сестри – нею стала фахівець з відповідною освітою Семидітко Олена Володимирівна, яка практично з нуля створила відповідну матеріальну базу шкільного медичного кабінету. 
У школі зберігають пам'ять, підтримують зв'язок з ветеранами педагогічної праці, які стали справжньою легендою освітнього поступу не тільки нашого села, а й району: учителі початкових класів Овсяннікова Галина Сергіївна та Левановська Надія Олексіївна, учитель англійської мови Романова Віра Іванівна, учитель хімії Марченко Клавдія Миколаївна, учитель російської мови та літератури Ялова Олександра Іванівна, учителі математики Долбієва Віра Семенівна та Гончарова Клавдія Іллівна, учитель фізичної культури Безкоровайний Анатолій Сергійович та бібліотекар Безкоровайна Зінаїда Іванівна. 
Певний час на посадах перебували Лукеріна Лідія Олексіївна (директор з 1985 по 1987 роки), Якунін Олексій Іванович (директор з 1987 по 1990 роки); ініціативними та принциповими залишилися у спогадах випускників Лобовська Лідія Яківна (учитель фізики та астрономії), Жарко Марія Олександрівна та Кашпур Наталія Михайлівна (учителі української мови та літератури).
У 2000 році трагічно загинув учитель біології, лауреат районного конкурсу «Учитель року – 2000» Ладика Євген Володимирович, у 2006 році з життя пішов молодий учитель фізичної культури Луценко Віталій Андрійович.
Пішли у вічність учителі історії Марченко Микола Олексійович та Зельманчук Григорій Миколайович, організатор позакласної роботи Зельманчук Валентина Іванівна, учитель біології Руденко Галина Дмитрівна, учасник Другої світової війни, учитель початкових класів Коломієць Галина Никифорівна, учителі початкових класів Панченко Віра Олександрівна, Луценко Єфросинія Порфирівна та Левановська Євдокія Омелянівна, учитель української мови та літератури Колісник Євдокія Павлівна, учитель музики Левченко Петро Сидорович, учитель фізичної культури Панченко Іван Іванович, учителі-подружжя Салова Катерина Петрівна та Салов Микола Григорович.
У листопаді 2007 року у навчально-виховному комплексі за сприянням Чугуївської районної державної адміністрації (голова Прав Юрій Григорович), за підтримки сільських та селищних рад Чугуївської району відбулося відкриття пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні у центрі села Волохів Яр та урочисте відкриття єдиного у Харківській області музею історії Голодомору 1932-1933 років на базі навчально-виховного комплексу. Рішення районної влади було цілком закономірним: саме у селі Волохів Яр учнями школи на чолі з учителем історії Олефіром І.М. було проведено ґрунтовну пошукову роботу щодо відтворення правди про голод 33-го, установлено перший у районі пам’ятний хрест та за сприяння сільської ради (голова Іванова Фаїна Валеріївна) створено мартиролог жителів села – жертв геноциду українського народу.
Сьогодні музей історії Голодомору 1932-1933 років є центром виховної та пошукової роботи, відвідувачами якого стають не лише учні та жителі села, але й відвідувачі зі шкіл району , міста Харкова та області. Щорічно у дні пам’яті за жертвами Голодомору музей стає центром проведення як сільських, так і районних заходів.
Розпорядженням Чугуївської районної ради Харківської області від 26.12.2013 № 52, з метою увічнення та вшанування пам’яті загиблих в Афганістані воїнів, за сприяння районної організації Української спілки ветеранів Афганістану, встановлено меморіальну дошку мешканцю села Волохів Яр, випускникові школи 1979 року Романенку Сергію Івановичу, нагородженого орденом Червоної Зірки (посмертно).
За ініціативою та за рахунок коштів колективу Волохово-Ярського навчально-виховного комплексу, відповідно до розпорядження Чугуївської районної ради від 21.06.2017 № 28 на фасаді будівлі Волохово-Ярського навчально-виховного комплексу 2 жовтня 2017 року встановлено меморіальну дошку випускникові навчально-виховного комплексу, молодшому лейтенанту 93-ої окремої механізованої бригади Збройних Сил України Мислі Мирославу Івановичу, який загинув 2 жовтня 2016 року при виконанні військових обов’язків у зоні проведення АТО біля села Кримське Луганської області. Похований на центральному кладовищі села Волохів Яр. Указом Президента України від 14 жовтня 2016 року нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

 


Вхід на сайт
Календар
«  Грудень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів